Активні дискусії й відверті срачі щодо російської культури та мистецтва тривають ще з 14-го року, а з початком повномасштабного вторгнення вийшли на нечуваний раніше рівень.
І якщо з українською культурою все зрозуміло - вона нарешті в тренді й буде надалі лише розвиватись та рости, то ось з російською питання значно цікавіше.
Культура і мистецтво
Почнемо з базового, будь-який твір (пісня, вірш, сценічний виступ, фільм, картина, повість, графіті, відеогра чи навіть просто крутий вислів) або його елементи мають мистецьку і культурну цінність.
До прикладу візьмемо Скрябіна. Мистецької цінності в його творах не надто багато, проте рівень культурного впливу у його творів просто неймовірний. Аналогічно можна взяти якогось Паліндрома, що по мистецькій цінності виграє у 90% сучасних виконавців, але його поки слухає надто мало людей, що б стати значною культурною часткою.
До чого це я? Коли ми говоримо про якийсь твір, нам слід розділяти його культурне і мистецьке значення.
В чому ж була проблема?
Безглуздо заперечувати, що національність і політичні погляди автора ніякого відношення до мистецької якості твору не мають. І те, що автор у творі принижує якусь національність, розпалює ворожнечу або навіть закликає знищувати щось чи когось, не означає, що цей твір не якісний.
З іншого боку, який цей твір може мати вплив на маси людей? Звичайно, що негативний, оскільки він пропагує ідеї абсолютно деструктивні та неприйнятні.
Тобто в вакуумі будь-який твір російської культури ніякої шкоди не несе. Проблеми починаються, коли він стає частиною масової культури. По перше, він починає пропагувати ідеї певного бачення української нації, вкладені туди свідомо чи несвідомо авторами. По друге, цей твір починає витісняти твори української культури.
Україна ж раніше була частиною великого російськомовного “культурного ринку”.
А російськомовний ринок надто великий. Настільки, що він просто не дає крізь нього прорватись будь-яким україномовним творам.
З цього витікає друге: будь-який бізнес (а тим більше шоубіз і медіа) завжди працює на збільшення прибутку, для якого необхідне збільшення аудиторії. Надто вигідно було раніше українським авторам творити російською, оскільки це збільшувало охоплення в рази. Твір можна було продати як росіянам, білорусам і казахам, так й рідним українцям, що тоді не гидували російською споживати.
В результаті, в українському культурному просторі російська мова і культура переважала просто катастрофічно.
І що тепер?
Якщо коротко, масове поширення російських творів необхідно залишити під забороною на найближчий час.
Так, як я казав, заперечувати культурну і мистецьку цінність будь-яких російських творів це просто надто вузьколобо, але пояснити це мільйонам просто неможливо. Тому найпростішим виглядає просто оголосити скасування всієї російської культури, що й відбулось.
Для розвитку української культури такі доволі радикальні протекціоністські міри сьогодні просто необхідні, бо другого шансу може вже й не бути взагалі. І такий підхід вже показав свою ефективність, хоч індустрія до такого була точно не готова (але про це якось іншим разом, можливо).
Звичайно, я вважаю, що ніхто не має права на осудження споживання творів російських авторів. Те, що споживає якась окрема людина, це справа лише тієї окремої людини. Це стосується і продукування будь-яких творів російською мовою – поки це не поширюється масово, це справа лише автора і його споживачів.
Але, нажаль, змусити соціум споживати українське не засравши російське неможливо. Простій людині необхідне просте і зрозуміле пояснення для отримання мотивації на вихід з зони комфорту. Або ж навпаки, хороше виправдання для своїх дій. В обох випадках найбільш реальним варіантом є просто сказати: “російської культури не існує, це все плагіат і гімно”, і це буде працювати. Тому, знову ж таки, кенцелінг поки просто не має альтернативи.
А що я точно не підтримую, так це видалення класичних творів російської літератури зі шкільної програми. Й так, ті, що там присутні вже пройшли фільтрацію і недопустимих ідей явно не несуть.
Хоча я б навпаки ввів додатково якийсь один урок на огляд творів, що відкрито несуть антиукраїнські ідеї. Таке собі вивчення того, як працює пропаганда. Щоправда, це уже питання дискусійне, бо необхідна нормальна реалізація, бо такий урок може з легкістю перетворитись на обсирання всього російського. Не хочеться, що б в голови дітям забивати ті самі наративи, що “все російське гівно і плагіат”. Це й так буде присутнє, від цього нікуди не дітись в умовах скасування російської культури, але школа виведе це на зовсім інший масштаб. Не хочеться, що б українська нація зростала з таким обмеженим мисленням. Не хочеться, що б в майбутньому нашу відроджену культуру і мистецтво не було кому споживати.
Масова культура і мистецтво речі суміжні, але дуже різні. Масова культура впливає на політику та економіку, бо вона зачіпає всі сфери життя людей. А мистецтво - справа дуже обмеженого кола людей. І дуже добре, коли до цього кола ніхто свої брудні руки не пхає.
Отакі справи, друзі мої. Пийте чай, не хворійте, споживайте якісні твори, підтримуйте українське не тільки тому, що воно українське, та пам’ятайте, що фанатизм - хвороба мозку, а радикалізм убиває.
